На перехрестях життя та історії

                 (До 120-річчя від дня народження Докії Гуменної)

 

Народилася Докія Гуменна 23 березня 1904 р. в с. Жашкові Таращанського повіту на Київщині (нині Черкащина); закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії. У 1920 р. вступила до новоутвореної педагогічної школи в Ставищі. Викладав там автор двох поетичних збірок Дмитро Загул, який і пробудив потяг у Докії Гуменної до літератури. Навчаючись у 1922—1926 pp. на літературно-лінгвістичному факультеті Київського ІНО, Д. Гуменна видруковує в журналах свої перші невеликі оповідання, входить до спілки селянських письменників "Плуг".

Першу популярність їй принесли серії нарисів у «Листи із Степової України» та «Ех, Кубань, ти Кубань хлібородная», які в 1928-1929 роках друкувалися в журналах «Плуг» та «Червоний шлях». Докія Гуменна тоді побувала в селах Дніпропетровської, Запорізької областей і на Кубані, де щиро і реалістично описала занепад «колективізованого» села та всю неприглядність життя в новостворених комунах.
Все це дуже контрастувало з офіційною пропагандою, тому реакція не забарилася. Докію Гуменну охрестили «куркульською письменницею», «куркульською агенткою в літературі», «класовим ворогом», «наклепницею на радянський лад». Такі звинувачення лунали на її адресу з уст Першого секретаря ЦК КПУ Станіслава Косіора, про неї писали центральні московські газети «Известия», «Правда».
В Спілку пролетарських письменників України її не прийняли. Рятуючись від репресій, Докія Гуменна навіть деякий час жила в Туркменії. У цей же час письменниця зацікавилася археологією, у 1938 році брала участь в розкопках трипільського поселення в селі Халеп’я на Київщині.
Німецько-радянська війна застала Докію Гуменну в Києві. Вона зблизилася з Оленою Телігою, друкувалася в журналах «Літаври», «Нові дні», «Засів». В 1943 році, тікаючи від радянських репресій, змушена була емігрувати на Захід. Деякий час проживала в Словаччині, Австрії та інших країнах Європи, а в 1950 році переїхала до США. З собою в дорогу Докія Гуменна взяла усі свої рукописи. З чималого доробку Докії Гуменної виокремимо лише ті провідні твори, що стали помітним надбанням української прози в діаспорі й становлять своєрідний внесок до загальноукраїнського процесу. Це тетралогія "Діти Чумацького шляху" (1948-1951), епічна хроніка "Хрещатий Яр" (1956) та історіософічний "Золотий плуг" (1968).

Під час переїздів Докія Гуменна продовжує роботу над розпочатим іще в Києві головним твором свого життя – романом-тетралогією «Діти Чумацького Шляху», який вийшов чотирма книгами з 1948 по 1951 роки (Мюнхен-Нью-Йорк). Роман, який показує соціальну еволюцію українського села від кінця ХIХ ст. до 30-х років XX століття, став помітним явищем в діаспорі. Свого часу українська служба «Голосу Америки» зачитувала в ефірі сторінки цього роману та інші твори письменниці.
Поряд із літературною діяльністю письменниця вела активне громадське життя. Без її участі не відбувалася жодна культурно-освітня подія в Нью-Йорку: її можна було зустріти в різних українських організаціях, вона брала активну участь у діяльності Української Православної Церкви, стала одним із засновників Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово», разом із Уласом Самчуком, Юрієм Лавріненком, Богданом Кравцівим та іншими письменниками входила в Управу «Слова».
Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 у Нью-Йорку, залишивши в спадок понад 30 томів своїх творів. Похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці, Нью-Джерсі.

За мережевими джерелами