Сторінки

Сторінки

четвер, 9 січня 2025 р.

 

Поетичний голос шістдесятництва

(До 90-річчя від дня народження Василя Симоненка )

 


8 січня 1935 в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині народився Василь Симоненко — український поет і журналіст, шістдесятник.
Про дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і дідусь. Після закінчення з золотою медаллю сільської школи Симоненко вступає на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка. Після отримання диплома працює в редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». Якраз на цей час припадає початок «відлиги», а за тим і пожвавлення культурного та громадського життя.


Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Уже тоді набули великої популярності самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Однак за життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон. Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.
Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах.
 Симоненко був постійно під наглядом КДБ. Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції. Саме після цього в Симоненка починаються проблеми з нирками, що й стали причиною смерті у грудні 1963 року. Тоді ж у грудні поет написав свій останній вірш.
Прощай, мій зошите!
 Спасибі тобі, друже,
Що ти думок моїх
 Не відцуравсь,
Що ти свої клітини
Тепло мружив,
Коли над римами
Я потом обливавсь.
Ти їх сприйняв
Без жодної огуди,
Єдиний мій читач
І шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись
І прочитають люди —
Побачимо.
Прощай, товариш мій.
 
Після похорону до рук друзів поета потрапляють його щоденники й архів. 1965-го року в Мюнхені у журналі «Сучасність» виходять поезії Симоненка разом із фрагментами його щоденника під назвою «Окрайці думок», а також його збірочка «Берег чекань». Ця невеличка книжечка мала ефект бомби : Симоненка переписували, цитували, про нього за кордоном говорили по радіо, писали в пресі. Однак після цього Симоненка в Україні не видаватимуть 15 років. 1965 року Симоненка висунули на Шевченківську премію. Проте не судилося. Поет отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.
 Євген Сверстюк якось зазначив, що Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати, як частину історії України. «Зі смертю поета пробуджувалася національна свідомість багатьох сучасників. Парадоксально, але Симоненкова смерть народжувала віру в завтрашнє України»
 
За мережевимми джерелами
 
 

 
В нашій бібліотеці є такі твори поета та література про нього :
 
Симоненко, В. Берег чекань : поезії / Василь Симоненко. – Київ : Наукова думка, 2001. – 248 с.
Симоненко, В. Вино з троянд : вибрані твори / Василь Симоненко. – Київ : Знання, 2017. – 208 с.
Симоненко, В. На схрещених мечах : вибрані твори / Василь Симоненко. – 2 - ге вид. – Київ : Пульсари, 2004. – 384 с.
Симоненко, В. Поезії / Василь Симоненко. – Київ : Рад. письменник, 1984. – 246 с.
Симоненко, В. Ти знаєш, що ти людина / Василь Симоненко. – Київ : Наукова думка, 2001. – 296 с.
Симоненко, В. У твоєму імені живу / Василь Симоненко. – 2-ге вид.  – Київ : Веселка, 2003. – 382 с.
Коляда, І. Василь Симоненко / Ігор Коляда. – Харків : Фоліо, 2021. – 121 с.
Сніжко, М. Симоненкові світанки / Микола Сніжко. – Черкаси : ІнтролігаТОР, 2015. – 212 с.
Сом, М. З матірю на самоті / Микола Сом. – Київ : Смолоскип, 2005. – 134 с.
Ткаченко А. Василь Симоненко / Анатолій Ткаченко. – Київ : Дніпро, 1990. – 312 с.
Яременко В. Щоб правду більш не кидали за грати : літ. портрет Василя Симоненка / Василь Яременко. – Київ : Веселка, 2003. – 23 с.
Наєнко, М. Інтим письменницької праці : літ.- крит. дослідження / Михайло Наєнко. – Київ : Просвіта, 2013.
Шевчук, В. На березі часу. Ті, котрі поруч : спогади про сучасників / Валерій Шевчук. – Київ : Либідь, 2016.
Гроно нездоланих співців : літературні портрети укр. письменників ХХ ст. – Київ, 1997. – С. 266 – 284.
Дзюба, І. Літературні портрети. Продовження : есеїстичні розвідки. – Київ, 2015. – С. 4 – 23.
Никанорова. О. Поезії одвічна висота : літ.- крит. статті. – Київ, 1986. – С. 75 – 84.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар